Ще здалеку нас обгавкали собаки, і ми тепер їжачимося не лише від світанкового холоду, а й від думки про зустріч із вівчарками. Гори поступово відкривають нам пологі сонячні схили, на яких ліниво рухаються розсипи білих овець – це перші живі істоти, яких ми зустрічаємо після складного переходу через Обано-ставі – Банний перевал. Тривав другий день мандрівки, коли ми дійшли до першої тимчасової стоянки чабанів – біни, й у серці причаїлося передчуття неминучого дива: ось вона, Тушеті! Continue reading |