Незалежність Карпатської України, яка була проголошена 15 березня 1939 року, тривала менше однієї доби.

“На виборах 1939 року “Українське народне об’єднання” отримало 92% голосів. Ці вибори не проходили, як зазвичай, під покровом корупції і дармової горілки. Продаж алкоголю був заборонений. Все це потрапило на шпальти західних ЗМІ…”

Про цей день в історії Другої світової війни, його передумови та наслідки ІП розмовляла з доктором історичних наук, професором, завідувачем кафедри історії України, проректором Ужгородського національного університету – Романом ОФІЦИНСЬКИМ.

– Якщо Друга світова війна розпочалась 1 вересня 1939 року, то яким періодом і терміном можна окреслити березневі події у Карпатській Україні?

– Те, що відбулося тоді на Закарпатті – українська точка відліку Другої світової війни. Події п’яти днів – від 14 до 18 березня 1939 року – послужили прелюдією доленосних змін світового масштабу. Внаслідок силового переділу політичної карти зникла 10-мільйонна європейська держава – Чехословаччина.

Автономна “Підкарпатська Русь – Карпатська Україна” у складі федеративної Чехо-Словацької Республіки у жовтні 1938 – березні 1939 року зіштовхнулася з двома наявними формами агресії.Для позначення трагічного фіналу Карпатської України підходять три історико-правові терміни: агресія, анексія, окупація. Термін “агресія” включає в себе як тимчасове зайняття чужої території (окупацію), так і насильну зміну її статусу (анексію).

Спочатку Угорщина і Польща засилали озброєні банди і диверсійні групи, котрі чинили терор у прикордонні. Йдеться про опосередковану агресію.

Далі чехословацька влада, представлена урядом Карпатської України, опинилася віч-на-віч із масованим вторгненням збройних сил Угорщини 14-15 березня 1939 року.

Закарпатські діти у школі села Богдан (1937 рік). Фото з журналу Life, джерело: 100krokiv.info

У підсумку Карпатську Україну, проголошену незалежною державою, до 18 березня повністю окупували угорські війська. До 7 липня 1939 року вона була анексована.

Повноважні карпатоукраїнські представники залишили край через півтора місяці після початку прямої агресії Угорщини. До 30 квітня 1939 року в Хусті офіційно діяла Українська евакуаційна комісія на чолі з Володимиром Бірчаком.

– Як зреагували карпатоукраїнські політики на Мюнхенську конференцію?

– Тоді у світі домінували егоїстичні амбіції. Світові лідери зрадили Чехословаччину, перетворили її територію на розмінні монети. Це видно з голосувань в англійському і французькому парламентах, що вражаючою більшістю голосів схвалили рішення у Мюнхені.

Представники визвольних рухів опинилися в нових системах координат і вважали за доцільне скористатися посиленням Німеччини.

Федір Коріятович – один із братів Коріятовичів, онуків литовського князя Гедиміна, які після вигнання ординців із Правобережної України у XIV сторіччі князювали на Поділлі. Після конфлікту з литовським князем Вітовтом Федір емігрує на Закарпаття, розбудовує замок у Мукачеві і, за легендою, приводить з собою 40 тисяч українців із Поділля. Ця листівка є українським пропагандистським матеріалом весни 1939 року, вважають на форумі reibert.info

Пануючі настрої в Закарпатті найкраще відображені в розмові двох письменників Володимира Бірчака та Уласа Самчука наприкінці вересня 1938 року в Ужгороді.

Як усі націоналісти, У. Самчук вважав Карпатську Україну початком відбудови незалежної України. Позапартійний В. Бірчак виходив з об’єктивних умов: Карпатська Україна може бути тільки завершенням, а не початком цього державотворчого процесу.

Переважна частина регіонального бомонду вірила в геополітичний “царський подарунок”. Але Німеччина не взяла незалежну Карпатську Україну під свій протекторат, а підіграла угорським реваншистам. Туман ілюзій розвіявся на світанку 16 березня 1939 року.

– Як Підкарпатській Русі вдалось отримати автономію та якими правами вона була наділена?

– Після Мюнхена Чехословаччина стала федерацією. 7 жовтня 1938 року центральна влада призначила автономний уряд Словаччини, а за кілька днів, 11 жовтня, в Празі – ще один – Підкарпатської Русі – у складі п’яти міністрів і державних секретарів. Його очолив депутат Андрій Бродій.

Видання Карпатської України “Нова Свобода”. 4 грудня 1938 року

Автономія Підкарпатської Русі тривала п’ять місяців – до 15 березня 1939 року. Згідно з Віденським арбітражем від 2 листопада 1938 року, вона втратила 23% населення та 12% території – включно з найбільшими містами Ужгород, Мукачево, Берегово – котру віддали Угорщині, хоч угорці там не складали більшості. Крайовою столицею став Хуст.

22 листопада чехословацький парламент прийняв конституційний закон про автономію Підкарпатської Русі.

До компетенції уряду краю входили всі важливі питання, за винятком зовнішньої, військової,фінансово-валютної політики. Його мав урівноважити крайовий парламент – сойм, який обрано 12 лютого 1939 року в складі 32 депутатів.

Лютий 1939 року. Агітаційна бригада Українського національного об’єднання

Ще в листопаді 1938-го українська мова стала офіційною, а від 30 грудня запроваджено паралельну назву автономії Карпатська Україна.

– Чому першим прем’єр-міністром автономії було призначено саме проугорського Андрія Бродія?

– Його кандидатура стала результатом політичного компромісу і задовільняла офіційну Прагу. Адже це діючий депутат чехословацькогого парламенту.

Бродій очолював політичну силу – Автономний землеробський союз, що у блоці зі Словацькою народною партією здобула у краї на останніх парламентських виборах 19 травня 1935 року третю сходинку з результатом 18,3%, або 48,6 тисячі голосів. Першими фінішували комуністи – 24,4% (73,3 тисячі голосів), другими – аграрники – 19% (60,7 тисячі голосів).

Конверт і марка на честь відкриття першого парламенту Карпатської України. Можливо, підробка пізніших часів

З іншого боку – Андрій Бродій був керованим зовні, а тому вразливим. Компромату вистачало. Як високоплачуваному агенту іноземної держави, у будь-який момент йому могли пред’явити серйозні звинувачення. Що й сталося. 21 жовтня 1938 року на один день він поїхав до Будапешту для консультацій. 26 жовтня у Празі прем’єра Бродія заарештували за державну зраду.

– Після Бродія край очолив о. Августин Волошин. Як йому вдалось поєднати священицький сан і не завжди моральну політику?

– Августин Волошин не мав сентиментів до жодної з течій тоталітаризму – комунізму, нацизму, фашизму. За переконаннями він був християнським демократом. Новим главою уряду став 26 жовтня, відразу після арешту попередника. Доти, будучи державним секретарем, відповідав за крайову систему охорони здоров’я і соціального захисту.

Августин Волошин показав себе високоморальною людиною, але за своїм м’яким характером і попереднім життєвим досвідом священика-педагога не зміг досягти рівня прагматичного державного діяча.

Міністр оборони Карпатської України Степан Клочурак (ліворуч) разом із Августином Волошиним. У липні 1945 року заарештований радянськими спецслужбами Волошин помер у Бутирській в’язниці (Москва). У 2002 році президент Кучма посмертно присвоїв Волошину звання Героя України

Від початку державне будівництво в окремо взятому українському регіоні не було безнадійним. Проте Волошину забракло адекватної національної стратегії та досвідчених кадрів на перших ролях.

Приміром, карпатоукраїнську урядову газету “Нова Свобода” [див. скан вище] фінансувалачехословацька держава. Однак редакція умудрилася заборгувати державній друкарні значну суму і розміщувати антидержавні статті.

– На початку 1939-го Закарпаття відвідав кореспондент агенції “Reuters” Майкл Вінч, у березні – О’Гара МакКорнік з “The New York Times”. Звідки така зацікавленість?

– Засоби масової інформації провідних країн систематично слідкували за мінливою ситуацією в цих регіонів. Так, у переддень виборів до сойму Карпатської України (неділя 12 лютого 1939 року) до Хуста приїхали більше двох десятків зарубіжних журналістів.

Вони користувалися послугами перекладачів і навідалися у найвіддаленіші населені пункти. У кожному селі молодь розпалила “вогні свободи”. Коло ватри збиралися люди у святковому вбранні. Їх не зупинили ні сніг із дощем, ні дошкульний холод. “Українське народне об’єднання” отримало 243832 голоси (92,4%).

Під час виборів до сойму на Закарпатті панували святкові настрої

Вибори не проходили, як зазвичай дотепер, під покровом корупції, дармової ковбаси й горілки. Продаж алкоголю був заборонений на два дні – у суботу і неділю.

До того ж, Карпатська Україна виявилася одинокою в складі потрійної чехо-словацько-української федерації, котра не видала протиєврейських законів. Тому місцеві євреї (12% населення) зробилися завзятими українофілами.

Все це потрапило на шпальти західних видань. За винятком провокативних інформаційних атак. У цілому, тогочасні реалії відображалися збалансовано.

– Яку роль в історії Карпатської України Ви відводите галицьким ОУНівцям? Як їх сприйняли самі закарпатці?

– Міжвоєнне Закарпаття поступово дозріло до того, щоби стати плацдармом українського реваншу. Після поразки революційних змагань 1917-1920 років, у краї за сприяння чехословацької влади знайшли притулок і робочі місця сотні емігрантів, які проявили себе в Українській Народній Республіці та Західно-Українській Народній Республіці.

Ці дуже мобільні та освічені люди виховали нове покоління, котре проявило себе у жовтні 1938 – березні 1939 років.

Підкреслю, каталізатором державно-правових змін у Карпатській Україні була місцева громада. Тут ідеться не тільки про ентузіазм і радикалізм легальної громадської організації “Карпатська Січ” (це десятитисячна спільнота, доти край не знав таких потужних об’єднань), а й про величезні соціальні очікування суспільства, котре переживало національне пробудження.

Листівка з агітацією за УНО на виборах сойму. Джерело: vk.com/territoryterror

Нині декому до вподоби “емігрантська” конспірологія: коли б не прибулі націоналісти, то не було б такої сторінки. Але часи середньовічних вікінгів, які захоплювали де-небудь владу і творили свої держави, давно проминули.

У 1938-1939 роках у Центральній та Східній Європі домінували багатоходові стратегічні комбінації. Без міцної опори на місцеві суспільні настрої будівничі Карпатської України, образно кажучи, не народилися б узагалі.

Звісно, місцеві та приїзджі націоналісти нерідко античеським радикалізмом підривали політико-правові основи Карпатської України. Фактів суспільної деструкції вистачало. Один із січових командирів – провокатор, який прибув із Польщі – зорганізував у Севлюші (Виноградові) молодіжний похід до польського консульства, де на вікнах вибили шиби. Спалахнула чергова польсько-чехословацька дипломатична напруга.

У “Карпатську Січ” вступило сотні молодих галичан, які нелегально перейшли кордон. Часто вони оповідали казкові сюжети про поневіряння і втечі з польських в’язниць. Реальну ситуацію у “Карпатській Січі” найкраще знав міністр внутрішніх справ Карпатської України генерал Лев Прхала, який мав добру розвідку і швидко навербував агентів.

– Міфами овіяно збройну сутичку між “Карпатською Січчю” та жандармерією в Хусті 14 березня 1939 року. Хто спровокував і кому це було вигідно?

– Зашкодили підривні акції керівництва “Карпатської Січі” (“тіньового” карпатоукраїнського уряду) та офісу Української центральної народної ради (провідної політичної сили автономії). Між лідерами обох інституцій – “Карпатської Січі” (ОУН) та УЦНР (екс-соціалісти) – точилася боротьба за те, хто істинний виразник державної мудрості.

19 січня 1939 року січовики наважилися на державний переворот, але їх вчасно викрили. Невдовзі, у ніч на 4 лютого на автомобілі поліції вони все ж таки викрали зброю із складу жандармерії, яку пізніше повернули на вимогу глави уряду Августина Волошина.

Будівля Головної Команди під час проведення ІІ-го краєвого з’їзду Організації народної оборони “Карпатська Січ” (ОНОКС) у Хусті 19 лютого 1939 р.

Уночі на вівторок 14 березня о другій годині прем’єр А. Волошин наказав жандармерії Хуста видати січовикам зброю (41 гвинтівку, 90 пістолетів з боєприпасами) без відома Л. Прхали. Вже о шостій годині генерал роззброїв “Карпатську Січ”, згідно з новим наказом прем’єра.

Зав’язалися абсолютно безглузді кількагодинні вуличні перестрілки. Загинуло від 40 до 150 січовиків, від 7 до 20 вояків і жандармів. Одночасно розпочався угорський наступ і генерал Лев Прхала наказав чехословацькому війську обороняти Карпатську Україну.

Після консультацій із Прагою ввечері цього ж дня, 14 березня, він оголосив евакуацію війська і службовців. Вона завершилася 17 березня й проходила трьома напрямками: на захід – у Словаччину, північ – у Польщу, південний схід – у Румунію.

– На Вашу думку, який момент став ключовим у виборі проголосити незалежність 15 березня?

– Цей акт став гідною відповіддю на державно-правовий вакуум, що виник після ліквідації Чехо-Словацької Республіки.

14 березня німецька армія без спротиву ввійшла у Чехію та Моравію. Словацький парламент близько 12 години 14 березня проголосив незалежну Словаччину.Чехословацької держави не стало.

Тому о 20 годині прем’єр Августин Волошин по радіо проголосив локальний варіант Української держави – Карпатську Україну. Наступного дня, 15 березня, всупереч волі Берліна крайовий парламент утворив незалежну Карпатську Україну.

“Урядовий вісник” – офіційний орган Президії уряду Карпатської України. Джерело: сайт Інституту національної пам’яті

– Проголосивши незалежність, Волошин надіслав телеграму з проханням протекторату до Німеччини. Отримавши відмову – до Румунії. Як пояснити такі маневри?

– Він прагнув знайти вихід, аби врятувати громадян від безладу. У Хусті не були утаємничені в угорсько-німецьких торгах. Це зараз ми розумні “заднім силом”. Не уряд Карпатської України розвалив Чехословаччину, її знищила бездарна верхівка, що займала чільні пости в Празі.

Те, що прем’єр Волошин контактував із представниками Німеччини, пояснюється відсутністю вибору. Адже після Віденського арбітражу, коли Чехословаччина віддала Угорщині частину території, Німеччина стала єдиним реальним гарантом цілісності автономії.

Світові лідери не підтримали проголошену незалежність. Найбільшими противниками вже самого факту існування Карпатської України у будь-якій державно-правовій формі були три країни – Угорщина, Польща, Радянський Союз. Через віддаленість у Москві обмежилися саркастичними заявами, а Будапешт і Варшава утримували “п’яту колону” та вдались до агресії.

Верецький перевал на Закарпатті. Розкопки поховання бійців ОНОКС, переданих угорцями полякам і після того розстріляних

Традиційні чехословацькі союзники – Великобританія та Франція – “умили руки” перед натиском Гітлера, а Румунія та Югославія (побратими Чехословаччини по “Малій Антанті”) не мали достатніх ресурсів для впливу і лишень тимчасово прийняли евакуйованих після 15 березня 1939 року.

– Які втрати понесла Карпатська Україна за цю добу незалежності?

– У ході наступу 40-тисячної угорської армії та терористичних дій місцевих угрофілів загинуло більше півтори тисячі симпатиків Карпатської України.

На карпатських перевалах угорські та польські солдати розстріляли близько 600 полонених. Це злочини проти людяності, котрим нема терміну давності. Збереглося чимало фотографій з угорськими і польськими офіцерами, де зафіксовані розстріли, огляди заколотих і розстріляних. Наприклад, у військовому госпіталі в Хусті чи неподалік засніженого Ясіня.

Угорські танкетки в окупованому Хусті

Із весни 1939 року ведуть відлік масові репресії у межах нинішньої Закарпатської області, котрі тільки посилилися з приходом Радянської армії восени 1944-го.

З 15 березня 1939 року Закарпаття вдруге поспіль після Віденського арбітражу перетворилося на переселенський табір. Якщо раніше, у листопаді 1938 року, близько 20 тисяч осіб покинули Ужгород, Мукачево, Берегове з прилеглими місцевостями і перебралися в Карпатську Україну, то тепер край безповоротно знелюднів на понад 40 тисяч мешканців. Вони евакуювалися під прикриттям чехословацького війська.

– Говорячи про соборницькі настрої закарпатців 39-го, неможливо їх оминути у сьогоденні. Яка історична перспектива Карпатської України з її регіональними мовами і “русинами”?

– Карпатоукраїнська спадщина є важливою для сучасної України. Поточне становлення української політичної нації в історико-ментальній площині немислиме без двох предтеч – Української Народної Республіки (з варіаціями – Українська Держава і Західно-Українська Народна Республіка) 1917-1921 років і Карпатської України 1938-1939 років.

13 березня 1939 року. Москвофільська листівка про те, що краще бути изнасилов окупованим Угорщиною, ніж українізованим. Згаданий наприкінці русинський “вождь” Степан Фенцик створив в 1938 році в Ужгороді “Русскую Національную Гвардію Чернорубашечниковъ”, а в 1946-ому був розстріляний владою УРСР за співпрацю з угорськими шовіністами

Щодо етнополітики. Чверть століття тому “русинський рух” стартував як політико-технологічний проект і, животіючи, по тій же траєкторії добігає фінішу. У Закарпатті проживає понад 80% українців. Закарпаття залишається українським і за споконвічним духом, і за сущим характером.