Сучасні вчені на численних прикладах переконалися, що ці спостереження вірні.
Ось деякі факти. Корови, що живуть у корівниках, які розташовані над геопатогенними зонами, частіше інших хворіють на лейкоз, у них знаходили злоякісні пухлини, вони страждали порушенням роботи внутрішніх органів і народжували нежиттєздатних телят. 

Кури та качки над такими зонами втрачали пір’я, погано неслися, потомство їх страждало генетичними захворюваннями.

Люди, які оселилися в нехороших місцях, теж реагували на зони негативно: у них знаходили серцево-судинні захворювання, рак, психічні розлади, вроджені вади. При обстеженні хворих в стаціонарах, розташованих над злощасними ділянками землі, виявляли, що смертність в палатах, які знаходяться над розломами, набагато вища, ніж у тих, де електромагнітне випромінювання має стабільну величину. А відсоток онкологічних захворювань у тих, хто проживає над розломами іноді в три-чотири рази вищий, ніж у тих, хто живе далеко від таких.

Але ж, відповісте ви, люди в старовину нічого не знали про неоднорідність магнітного випромінювання Землі. Не знали, але бачили, як відбивається щось (тобто наявність зони) на життя тварин, людини. Пояснювали вони це злими духами, пристрітом, проявом темних сил. Однак, як не називай явище, яку причину не вигадуй, факти залишалися фактами. А вони саме і показували, що енергетика в місцях розломів порушена, жити там не можна. Ось чому будинків там не будували.

Селянин, що закладав будівництво нового будинку, уважно оглядав місцевість: чи не водяться у великій кількості змії, мурашки, джмелі, чи немає на ділянці застійних калюж з жабами та п’явками, чи багато бабок, комахоїдних птахів. Комахи і плазуни чудово переносять імпульсне випромінювання, вони вибирають зони для розмноження і зимівлі, мурахи будують там мурашники.

Іноді перевіряли місце для майбутнього будинку дуже простим способом: переносили на нього мурашник і дивилися, як чинитимуть мурашки: якщо почнеться масове покидання мурашника – чудово, якщо залишаться – краще житла не зводити. Іноді ставили вулик із бджолами. Ті теж чуйно реагують на зони: якщо бджоли відчули себе добре, то будинок там не ставили.

Зауважте, що всі пасіки розташовані осторонь від житлових будівель, зазвичай вони знаходяться поза селом, а все тому, що бджоли теж дуже люблять зони, і в нормальному селі їм не подобається жити.

Ще селянин придивлявся, які трави, квіти, дерева ростуть на ділянці. Липа, клен, сосна – добре. Дуб, верба, вільха – погано.

У давнину рішення приймалися на основі довголітніх спостережень, досвіду кількох поколінь, тільки потім вчені пояснили, чому одним рослинам благодатно жити в зоні, а інші в ній себе почувають погано. Справа в мірі потужності кореневої системи. Рослинам для нормального життя потрібна вода, одні з них вологолюбні, інші – посухостійкі. Вологолюбним породам для життя необхідно, щоб обов’язково існував потужний підземний водоносний шар. Такий шар утворюється в місцях розломів або тріщин, коли підземні порожнечі заповнюються ґрунтовими водами. Ось над поганими місцями і ростуть вологолюбні дерева – верба, осика, вільха, дуб, в’яз, ясен. Хвойні дерева, липа і береза ​​зони уникають, або вони там швидко хиріють.

Точно так само визначали геопатогенну зону і за травами: в давнину люди знали, які трави ростуть на сухих землях, а яким потрібна волога. Всі болотні трави воліють погані для людини місця. Осока, багно (багульник), звіробій, полин, наприклад, уникають сухих ґрунтів. Всі лікарські рослини прагнуть піти в зону з негативним випромінюванням. Ось, до речі, чому так важко приживити їх на своїх ділянках садівникам-городникам! Якщо наш предок-селянин бачив болотні трави на своїй землі, він там хату не будував.

Ще він пильну увагу звертав на те, чи немає великих каменів на ділянці, по-нашому, – виходів магматичних порід – гранітів, базальтів. І не тому, що ці камені ускладнювали якимось чином будівництво, а тому, що такі виходи каменів говорять про порушення будови землі. Тепер ми знаємо, що вихід материкових плит свідчить про розломи, а люди завдяки столітньому досвіду встановили, що на такій землі все погано росте і людям жити важко.

Пояснювали вони нелюбов до таких місць просто: немає глибини для лемеша, тобто дуже тонкий ґрунтовий шар. Брили, що перетинають ділянку, заважали обробітку землі, в такому місці важко будувати фундамент і т.п. Ці труднощі, які потребують великого вкладення капіталу та праці при обробці ґрунту, врятували багатьом життя.

Також у селян вважалося поганим знаком оселитися в лощині, балці, урочище, тобто на місцевості, яка розташована набагато нижче інших ділянок землі. Вони пов’язували це з повір’ями, що в таких місцях живе нечиста сила.

Селяни намагалися вибрати для будинку місцевість світлу, сонячну, а не болотну трясовину і похмурий осичняк.

Фахівці з копання криниць були одночасно і фахівцями з пошуку місць для будівництва, і називали їх лозоходцями, – через гілочку лози, якою вони користувалися для пошуку води. Вони чудово знали ще в дуже далеку давнину, що не можна будувати житло там, де лоза показує воду. Вони знали безліч прикмет, як обрати найкраще місце для забудови. Власне кажучи, досі метод пошуку гарної землі анітрохи не змінився. Місцевість сама показує людині, чи можна на ній повноцінно жити. Треба тільки вміти спостерігати.

Отже, найважливіше в пошуку місця для майбутнього будинку: він повинен стояти на геологічно неоднорідній місцевості; під ним не повинна протікати підземна річка і не повинно бути підземних розломів; він повинен бути захищений від вітрів, від паводків і добре освітлений.

З книжки Анастасії Семенової «Дім і його таємні сили»

Ілюстрація одного з сайтів, що пропонують послуги з нейтралізації геопатогенного впливу. Похмурі фіолетові тіні геопатогенних зон нібито нависли над Києвом

Думка сучасної науки

Дослідження проблеми геопатогенеза було проведене наприкінці 90-х років минулого століття співробітниками Інституту геоекології РАН в рамках програми Російської академії наук «Безпека». На запитання редакції «Наука і життя» відповідає один з авторів дослідження Олександр Дмитрович Жигалін, кандидат геолого-мінералогічних наук, провідний науковий співробітник інституту Геоекології РАН.

– З якої причини виникла ідея проведення аналізу можливих причин патогенного впливу геолого-тектонічних особливостей будови літосфери на живу природу?

– Дослідження, яке ми проводили з моїми колегами, відбулося не в останню чергу з тієї причини, що закінчення минулого сторіччя характеризувалося значним сплеском інтересу до забобонів, найчастіше дуже небезпечним для здоров’я співгромадян, розквітом окультизму та інших лженаук – всього того, що в побуті попросту називається мракобіссям.

Геопатогенні зони, якщо вони є, слід визначити як ділянки на поверхні Землі, тривале перебування в яких викликає патогенні зміни в живих організмах. Чи існують такі ділянки взагалі? Який їх можливий вплив на наше здоров’я?

Ми проводили кількісну оцінку аномалій геофізичних полів над різними геологічними структурами і порівнювали результати з пороговими параметрами існуючих санітарно-гігієнічних норм. Скажемо відразу, що прямий зв’язок між патогенезом і геологічною будовою кори Землі ні нам, ні комусь ще підтвердити не вдалося.

Тим не менше, певні підстави говорити про патогенність, тобто хвороботворність, окремих ділянок кори все ж є. Наприклад, ділянок залягання гранітів, гнейсів, фосфоритів, родовищ радіоактивних руд, – оскільки там спостерігається вихід радіоактивного радону. Або території боліт – джерел виходу метану та інших вуглеводнів, – супутніх процесів гниття. Нарешті, розломних зон, що виділяють не тільки радон, але і плазму (іонізований газ), що виходить з глибин планети. Безумовно, не можна жити на родовищах радіоактивних мінералів і таких, що містять ртуть, не можна жити там, де багато сірки (хоча в невеликих кількостях вона корисна). Але в таких місцях люди ніколи і не засновували поселень!

І тут слід зробити суттєве застереження. На Землі практично немає місць, де життя не існує. Там, де умови навколишнього середовища відрізняються від сусідніх ділянок з певних параметрів, виникають ендемічні (властиві тільки даній місцевості) форми, які почувають себе саме в цьому середовищі прекрасно. Ми згадали, наприклад, про граніти і пов’язане з ними підвищене радіоактивне випромінювання. Але вся Норвегія і частина Фінляндії стоять на гранітних породах Балтійського щита, люди живуть там десятки тисяч років, проте жодного сплеску онкологічних захворювань в цих країнах у порівнянні з сусідами не спостерігається. Звичайно, можна назвати норвежців і фінів ендеміками, а можна просто констатувати відсутність будь-якого геопатогенеза.

Шахраї люблять лякати людей гравітаційними аномаліями, які нібито негативно впливають на здоров’я людини. Подивимося, що ж відбувається насправді.

Гравітаційне поле Землі у зв’язку з її деякою сплюснутістю змінюється від екватора до полюсів на 0,5%. Така зміна знаходиться поза межами суб’єктивних відчуттів людини. А максимальні відмінності від фонового значення в складках гірській місцевості в 20 разів менше цієї величини. Навіть переліт з широти Саратова на Ямал в порівнянні з такою аномалією дає вчетверо більшу зміну. До речі, так звана приливна аномалія в своєму максимальному значенні сумарного впливу гравітаційних полів і Сонця і Місяця складає лише три десятитисячних відсотка від природного фону.

Від фонових значень можуть значно відрізнятися зміни магнітного поля. Курська магнітна аномалія, наприклад, перевищує нормальний для цього регіону рівень в три рази. Але помітного патогенезу живих організмів вона зовсім не викликає. Приміром, перелітні птахи, що орієнтуються по магнітних силових лініях Землі, чудово справляються з таким впливом, не збиваючись зі шляху.

Об’єктивно найнебезпечнішим є значне перевищення над фоновим рівня іонізуючого або радіоактивного випромінювання, з яким люди зіткнулися ще до самого відкриття радіоактивності. У XV-XVI століттях шахтарі срібних рудників біля саксонського міста Шнеєберг часто гинули від невідомої хвороби, названої “шнеєбергівські сухоти”. Причиною високої смертності було аномально високе виділення радіоактивного радону з гірських порід в шахтах. Потрібно сказати, що навіть у вугільних шахтах радіоактивність з цієї причини може багаторазово перевищувати встановлені граничні норми.

Підвищений вміст радону в сейсмічно активних областях, на кордонах геологічних плит, а також просто його концентрація в непровітрюваних підвальних приміщеннях можна розглядати як потенційно патогенний фактор.

– Комерсанти від геопатогенеза часто наводять у якості доказу ту обставину, що людина, приїжджаючи в якесь місце, відчуває дискомфорт, погіршення самопочуття і це якраз є свідченням того, що вона потрапила у геопатогенну зону…

– Той факт, що, змінюючи місце проживання, людина відчуває неприємні відчуття, нітрохи не дивний. Те, що її організм реагує на те, що відбувається зміна навколишнього середовища, абсолютно природно. Причому одна людина звикає до таких змін швидше, інша – повільніше або взагалі не може звикнути. Свого часу академік В.П. Казначеєв, вивчаючи фізіологічний стан людей, що поїхали з середньої смуги працювати на Крайню Північ, розділив їх на дві умовні групи: “спринтери” і “стаєри”. Перші досить швидко пристосовувалися до нових для них умов, але вистачало їх не надовго. Другі повільно позбувалися від дискомфортних відчуттів, але з часом звикали настільки, що не хотіли їхати. Раніше це називалося географічним синдромом. Насправді цей синдром правильніше називати геофізичним, оскільки справа не тільки в кліматі і погоді. На Півночі інший електромагнітний фон через близькість до полярної шапки, інше чергування світлого і темного часу і т.д. Можна сказати, що деяким чином це наближається до проблеми геопатогенеза, але тоді геопатогенною зоною довелося б оголосити всі полярні території Землі.

Геофізичне середовище завжди чинить вплив на стан живих організмів. Наприклад, на Кавказі через нестачу йоду поширена така хвороба, як зоб, на Півночі через нестачу сонячного світла – рахіт. Але люди живуть і там і там, і якщо з Комі-Перм’яцького округу людина переселиться на Кавказ, то навряд чи буде почувати себе добре.

– Автори брошур про геопатогенні зони одноголосно оголошують найбільш небезпечними тектонічні розломи на поверхні Землі, а також підземні водні потоки. Чи так це насправді?

– Достовірної медичної статистики, що доводить або показує зв’язок геологічної будови Землі з патологією живих організмів, у світі не існує. Тому можна лише припускати потенційну небезпеку тих чи інших факторів. Як вже було сказано, геологічні або тектонічні розломи можуть бути (але зовсім не обов’язково!) джерелами виділення з надр Землі радону, метану, водню або плазми, і процес цей цілком природний, відомий під назвою дегазація Землі. У Гірському Алтаї над розломами нерідко спостерігається світіння, що нітрохи не дивно, тому що полярні сяйва – теж прояв властивостей плазми. Саме з її закінченням пов’язане підвищене число гроз в даному районі.

У Німеччині, ще у колишній НДР, проводили експерименти, які показали, що при перетині людиною геологічного розлому на деякий час змінювався хід його біологічного годинника. Ця зміна досягала чотирьох відсотків. Як це впливає на здоров’я людини і чи впливає взагалі, остаточної відповіді медична наука поки що не дала. Ми знаємо лише, що подібний збій біологічного годинника відбувається і після тривалого перельоту, але в цьому випадку погане самопочуття людини викликане насамперед необхідністю пристосуватися до життя в іншому часовому поясі.

– Є професії, суть яких, умовно кажучи, полягає в постійному багаторазовому перетині геологічних розломів, магнітних силових ліній і взагалі всього, що тільки можна перетнути: машиністи локомотивів, моряки, льотчики і навіть водії-далекобійники. Наскільки мені відомо, тривалість життя людей цих професій не відрізняється від середньостатистичної для кожної окремої держави.

– Кожен москвич, добираючись на метро, ​​наприклад, від станції “Південно-західна” до центру і повертаючись назад, теж кілька разів на добу перетинає геологічний розлом, оскільки Москва-ріка, як і всі земні ріки, тече саме по геологічному розлому. І люди завжди прагнули будувати міста на берегах річок. Вони п’ють з них воду, ловлять і їдять рибу, не відчуваючи неприємних відчуттів. До речі, сама риба в річках теж не хворіє, якщо її не труять промисловими стоками, а на Кавказі (або в інших гірських системах, при.«Аратти») люди взагалі живуть практично на розломах – в долинах і ущелинах. І не просто нормально живуть, а дуже довго.

Що стосується підземних водних потоків, наше дослідження не встановило жодного зв’язку їх існування з патогенезом.

– Тим не менше я повинен задати конкретне питання: чого людям слід побоюватися?

– Найбільш серйозна проблема цивілізації – це техногенний і природно-техногенний патогенез. Полігони для відчуження і поховання великої кількості токсичних або потенційно патогенних матеріалів, ставки-накопичувачі, хвостосховища гірничорудних виробництв – безумовно, патогенні зони (ще можна додати потужні джерела електромагнітного випромінювання – базові станції стільникового зв’язку, Wi-Fi-мереж, – прим.«Аратти»). Точніше – технопатогенні. Крім того, забруднюючи навколишнє середовище викидами промислових виробництв, людина робить дійсно непридатними для проживання все більші території планети. По суті, –у величезні патогенні зони можуть перетворитися мегаполіси, якщо не вживати заходів з оздоровлення екології.

Що стосується побутового рівня і нашого житла, звичайно ж навряд чи корисно спати в приміщенні, в якому розміщується силова електромагнітна апаратура, поряд з потужними джерелами радіовипромінювання. Але на це існують відповідні санітарно-гігієнічні нормативні документи, що визначають, які порогові значення фізичних полів стають небезпечними для здоров’я.

Щодо так званих енергетичних сіток, через які нібито йде “телуричні випромінювання невідомої природи”, а також всіляких енергоінформаційних полів можу сказати одне: існування їх треба доводити, а не декларувати. Поки такі докази не представлені, всі розмови про подібні поля слід розцінювати тільки як шарлатанство.

* * *

Ернст Хартман (Ernst Hartmann, 1915-1992)

Сітка Хартмана (також пишеться як лінії Хартмана, – координатна мережа, англ. Hartmann grid) – гіпотетично існуюча на Землі геобіологічна мережа. У відповідності з гіпотезою, яку висунув німецький учений Ернст Хартманн в 1950 році, ця мережа обплутує практично всю поверхню Землі, розмір «стільників» мережі (2,0 х 2,5 м) при цьому зменшується в міру віддалення від екватора і наближення до полюсів. Вузли мережі, згідно даної гіпотези, утворюють несприятливі для живих організмів геопатогенні зони, які досить легко виявляються біолокаційним методом.

Доктор Ернст Хартман (Ernst Hartmann, 1915-1992), у біоклінічному інституті в Мюнхені, Німеччина, в кінці 1940-х років досліджував вплив геопатогенних зон на людину. Результатом численних досліджень доктора Хартмана став 600-сторінковий рапорт (1950), який описує вплив геопатогенних зон на розвиток раку у хворих. У своїй праці доктор Хартман називає рак хворобою місцерозташування. Він зазначає, що геопатогенні зони пригнічують імунну систему, тим самим знижуючи опірність організму до різних захворювань. У 1960 вийшла у світ його книга «Захворювання як проблема місцерозташування».

Дослідження Ернста Хартмана не були визнані науковим співтовариством. Критики даної теорії стверджують, що більшість захворювань можна пояснити, не залучаючи дану гіпотезу. Зокрема, рак, який і став основою теорії Хартмана, в медицині в даний час пояснюється іншими чинниками, такими як: хімічні канцерогени, канцерогени фізичної природи, біологічні фактори канцерогенезу, гормональні чинники та генетичні фактори. Тому, за словами критиків, вищенаведене твердження про те, що рак є хворобою місцерозташування, антинаукове. А отже, і засновані на цій теорії методи лікування працюють лише завдяки ефекту плацебо.

Ми щиро сподіваємося, що серед тих, хто прочитає цю статтю, стане набагато менше ошуканих. Аж надто часто нас останнім часом обманюють всі хто завгодно. Вистачить, мабуть.