Нещодавно тому Кужбеї покинули його останні мешканці – сестри Ганна та Калина Бряник. Здавалося, що високогірний двір уже навічно занесеться в список мертвих, бо ніякої людської душі в ньому не залишилося. Та ось сталася оказія: жінки знову повернулися в замкнутій місцевість.

Новина з числа сенсаційних, тому, евакуювавши все майно з ведмежого кута, практично залишивши одні голі стіни хатини в зрубі, Брянічки планували довіковувати в Соймах. Мета колишніх самітниць доживати в цивілізованому середовищі підтверджувалася і проведеним в санаторному селі ремонтом приміщень у будинку, в якому на два входи почали жити з сестрою Оленою. Причому за допомогою шовгора Івана Блінд облаштували житло не як, а за єврозразка, закупивши до всього за пенсійні гроші та виручки від продажу худоби кольоровий телевізор, параболічну антену … У сучасних побутових умов тільки, як кажуть, живи-поживають, але не тут, як було. Туга за природною ідилією таки взяла верх.Уже в кілька тижнів після сходження з гір Ганна і Калина почали натякати на повернення в споконвічні лісові Кужбеї , сім’я спочатку думала, що вони фіглюють. Але потім близькі переконалися, що це не жарт, а серйозний намір. Майже день у день, тижня в тиждень дивні сестри наполягали наперекір нескінченним вмовлянням про своє повернення в піднебессі, де несподівано для всіх земляків оселилися на початку 90-х років минулого століття, коли тут уже кілька десятків років не пахло людським життям. Знову перекочували в забуте село, де одна дерев’яна церковка зараз би нагадує про колишню поселення, в день релігійного свята – Іоанна Хрестителя. Саме в цей день у святій спорудженні відбувається відроджене храмове свято за участю багатьох людей, які щиро моляться Богу, які поважають дух предків, які тут у давні часи жили і газдували. Ще жевріли іскорки надій, що 71-річна Ганна та 56-річна Калина передумають, тобто повернуться разом з усіма віруючими в село біля підніжжя гір – Сойми. Але ті свою вперту голову не поміняли – відкрили стару хатину, роклавши в печі вогонь і воскресивши як в ній, так і у всьому селі людське життя-буття. Ніхто, в тому числі з сім’ї, не знає, до яких пір Брянічки на цей раз вирішили наодинці, з благословенням Всевишнього господарство в кутку, кузькіну мать. Правда, скотина вже на дворі немає, зате до інших справ можна в глушині долучитися – збирати лісові дари. Суниця, малина, ожина, горіхи і ягоди в цьому краї під боком, ледь не біля порогу будинку. На зубок сестри знають місця зелених скарбниць з делікатесними природними продуктами, але біда в тому, що здоров’я не радує жінок – обидві інваліди. Зрозуміло, що рідня від повторного повернення сестер в Кужбеї має проблема – як ніяк, а переживають за їх долю. Добре, що мобільний телефон – мають зв’язок з анахоретками. Сподіваються, що все-таки під зиму Ганна і Калина спустяться в Сойми. Цікавий факт: у Міжгір’ї подекуди ще знаходяться подібні “робінзони”. У занедбаних Буркушах – хащовітому присілку вище Верхнього Студеного, скажімо, самотньо проживає Михайло Медуліч, а в Косом Верху, високо в горах над Негрівцем, один на один живе Йосип Беля.