Воловецький район межує зі Львівською областю. Загальна кількість населених пунктів складає 25 пункти, з яких 27 великих сіл та селищ. Середня густота населення – 54,4 тис.чол. на 1 кв.км. Населення Воловецького району складає 27,2 тис.чол., з яких міське населення – 7,2 тис., а сільське – 20 тис.

 ІСТОРИКО – ГЕОГРАФІЧНА ХАРЕКТЕРИСТИКА РАЙОНУ

Історія Воловеччини є невід’ємною  складовою  частиною історії  Закарпаття.

Воловеччина  є частиною етнографічного району Бойківщини , однією з трьох історико – етнографічних груп українських Карпат гуцулів, лемків і бойків.

Воловеччина з центром у Воловці стала округом у 1946 році, районом – з 1953 р. Статус селища міського типу отримала в 1957 році.

         Перша письмова згадка про Воловець відноситься до 1433 року,  коли він разом  з навколишніми землями  належав  феодалам Переньї та частково  Білкеям. На початку ХУІІ ст.. його включили в Мукачівську домінію.

Населення райцентру   –  6184 чол.

Відстань до обласного центру6

–  залізничний   118 км.

–  автошляхами  114 км.

Районний центр Воловець знаходиться  за 97 км. на північний захід  від обласного центру –  м. Ужгород, відстань до Львова – 184 км., до м. Києва – 7797км.

В 1900 році  в Воловці проживало 1284 чол. В селі було  24 кам’яних та 174 дерев’яних  будинків. Один  трьохповерховий  будинок належав  лісозаводнику   Грінбергу, що мав  лісопильну фабрику.

Перший навчальний заклад – державна початкова школа була  відкрита 1882 році.

В перші роки радянської влади у Воловці почала функціонувати початкова школа, а в 1945 році – на її базі відкрита середня загальноосвітня школа.

Воловецький район межує із Сколівським районом Львівської області та Великоберезнянським , Свалявським та Міжгірським районами Закарпаття.

Займає площу 543.9 кв.км.

Загальна кількість населених пунктів 26. Населення на 1. 01.2009 р. складає – 24.3 тис. чол.

Район перетинають :  –  залізниця Київ-Мукачево-Чоп-Прага;

–  автомагістраль Київ – Львів-Ужгород_Прага(через Н.Ворота)

– автодорога   Ужгород – Мукачево – Міжгір’я (через Воловець)

По території району проходять  газопроводи «Уренгой- Помари-Ужгород» та «Уренгой – Західний кордон»  із газокомпресорною станцією «Воловець» на Мончилі, нафтопровід «Дружба», високовольтні лінії електропередач  енергосистеми «Мир» та «Братерство», інші комунікації.

Перші  письмові згадки  поселень на Воловеччині.

1.  Абранка                 1611

2.  Біласовиця            1704

3.  Буковець               ХУІ ст.

4.  Верб’яж                 1600

5.  Веретичів             1649

6.  Верхні Ворота      1430

7.  Воловець               1433

8.  Гукливий               1588

9.  Завадка                   1648

10. Збини                     1648

11. Задільське              1614

12. Жденієво               1649

13.  Канора                  1611

14.  Кичірний              1611

15.  Лази                      1600

16.  Латірка                  1600

17.  Нижні Ворота                         1263

18.  Пашковець                              1649

19.  Підполоззя                              ХІХ ст..

20.  Розитока                                  1631

21.  Скотарське                             1607

22.  Таламаш                                  1625

23.  Тишово                                    1648

24.  Щербовець                              1612

 

Головною   водною артерією  району є річка Л а т о р и ц я яка бере початок біля Верецького перевалу. Довжина її в межах Воловеччини складає 33 км.

Всі річки Воловеччини –   притоки Латориці – це Башта, Славка, Жденіївка,  Качурка, Вича  (38 км.)

В районі є біля 160 потічків, загальною довжиною біля 175 км.

 

  ГІРСЬКІ      ВЕРШИНИ

 

    1.   Стій                1681 м.

   2.   Великий  Верх     1598 м.

  3.    Воловецький перевал     1414 м.

  4.   Пікуй                               1405 м.

 5.    Тимнатик                      1347 м.

 6.    Верецький перевал        841м.

7.    Високий Камінь             810м.   

Центральні органи адміністративного управління району знаходяться у Воловець (5,8 тис.чол.). До речі назва Воловець означає «місце, де зимувала велика рогата худоба (воли) з полонин». Воловеччина є частиною етнографічного району Бойківщини, однієї із трьох відомих історико-етнографічних груп українських Карпат, гуцулів, бойків, лемків, що мають істотну відмінність у побуті, звичаях, обрядах і матеріальній культурі.
Переважну більшість території району займають гори, а найвищою точкою Воловеччини є вершина Стій, що підіймається на 1 681 метр. Значну роль у формуванні рельєфу відіграють річки Жденівка, Латориця та Вича. Всі річки Воловеччини– притоки Латориці, що бере початок на схилах Верховинського хребта, з-під Верецького перевалу. Вона дала назву селу Латірка, що розкинулося по обидва береги її русла, яке з плином набирає повноводності. До неї вливаються річечки Башта, Славка, що протікають через В.Ворота, Качурка /Верб’яж, Завадка/, Вича / Гукливе, Воловець/, Жденіївка / Жденієво/ та інші водойми, що беруть початок у верхів’ях гір. Вони мають стрімку течію, круті береги, нещирокі долини. На території району знаходиться водоспад Чортів Млин.
Xерез Водороздільний хребет до нас ведуть важливі транспортні перевали, що віками слугували людям: Середнiй Верецький (Ворiтський — 839 м), Воловецький (Скотарський — 1.014 м).
Флора Воловеччини представлена унікальними рослинами: ясен білий, сосна кедрова, родіола рожева, астра альпiйська, еритренiй собачий зуб, сосна кедрова, тирлич вирiзаний, тирлич жовтий, тис ягiдний, дзвоники карпатські, ширянка альпійська, грушанка карпатська, виток карпатський, смородина карпатська, ломикамінь карпатський, льон гірський, рододендрон карпатський.
Бідність гірської Воловеччини на продуктивні земельні ресурси компенсується природніми багатствами. Це листяно-хвойні ліси, в яких зростають переважно смерека і ялиця, бук,ясен і явір. Урочище Росішний, що у Нижньоволовецькому лісництві, багате буковими пралісами. Гірські хребти від Пашківців аж до Високого Каменя /поблизу Підполоззя/ – це флористичний заказник ’ Пікуй’, де під охороною багато цінних рідкісних рослин, у т.ч. лікарських. Пам’ятка природи, Високий Камінь, славиться тим, що його крутосхили найвищий у Карпатах ареал вростання дуба скельного і сосни чорної. Зустрічаються у Верховинських лісах і такі релікти,як тис ягідний /урочище Кочилово/, кедр, дуб, бук і ін. Багаті рідкісними цілющими травами /зокрема, арнікою гірською/ альпійські луки, конвалією , білоцвітом весняним, підсніж-ником – лісові масиви, пізноцвітом освіннім і шафраном весняним -долини. Серед багаторічних трав зустрічаються дивоквіти – гладіолуси дикі. Ці і ряд інших рослин занесені до Червоної Книги і охороняються законом.
Серед тварин особливо поширені на Воловеччині: лисиця, вовк, єнотовидний собака, бурий ведмідь, борсук, куниця, горностай, видра, лісовий кіт, рись, заєць, білка, дикий кабан, козуля, карпатський олень. Серед птахів слід назвати глухаря, тетерева, рябчика, сіру куріпку, сову, дика гуска, дика качка, а з плазунів поширені ящірки, вуж, веретільниця, гадюка звичайна, саламандра. У річках району водиться багато риби: форель струмкова, лосось дунайський, харiус, умбра, бабець, марена, головень, плiтка, карась. До речі, тут поширений найкращий стрибун української фауни — прудка жаба. Вона може стрибати до 2 метрів у довжину і до 1 метра у висоту. На території Воловеччини розташовані кілька унікальних заказників, де охороняються унікальні рослини та тварини для Карпат. Із риб, що живуть у гірських річках, є річкова і райдужна форель. За межами району й області відомий форелевий заказник ’Оса’ у форелевим інкубатором, який упродовж десятка літ зарибнює водні артерії Воловеччини і продає мальків багатьом природопримножуючим організаціям.
Провідне місце серед галузей невиробничої сфери району посідає курортно-рекреаційне та туристичне господарство, тут знаходяться кілька баз відпочинку. На Воловеччині є 7 мінеральних джерел. Найвідоміше з них в урочищі Занька. Тривалий час тут працювали купальні, утримувані лісокомбінатом. Відпочиваючих,а також спортсменів приваблюють у ’засніжені гори” які оснащені канатно-буксирувальними підйомниками на схилах біля ЛОК ’Форель’ у Жденієві, ЛОК ’Пікуй’ у Біласовиці та поблизу села Подобовець Міжгірського району. Краса верховин, цілющість гірського повітря і нині слугують індустрії туризму. Лікувально-оздоровчі комплекси ’Плай’ у Воловці, ’Форель’ – у Жденіеві, ’Пікуй’ – у Біласовиці, туристична база ’Думка’ та пансіонат ’Смерічка’ у селі Гукливий та готель ’Плай’ в смт. Воловець одночасно можуть прийняти понад 650 відпочиваючих. Ось уже понад десяток літ основний контингент приїжджаючих на оздоровлення – це жителі регіону, ураженого радіацією чорнобильського лиха. На Воловечині дотепер зберігаються традиційні народні промисли: ХУДОЖНЯ ОБРОБКА ДЕРЕВА — Воловець, Жденево.
Загалом на території району проживають представники рiзних нацiональностей, серед яких виразно представлені українці, роми.
До речі саме на території району починалася європейська історія угорського народу. Кілька племен очолених вождем Алмошем, у 896 році перейшли через Верецький перевал (по долинi рiчки Латорицi) до Закарпаття та Панонiї. Саме про цей епізод, але у 898 році, згадує у своєму літописі відомий Нестор-лiтописець: ’воевати на живущие волохи и словiни’. А ось за хронiкою Анонiма, у 903 р. стався похiд угорцiв, під час переселення, на чолі з вождем Арпадом на Закарпаття і захоплення фортець Унг, Вари. У цей період наш край називався ’res nullis’ — нiчия територiя, або ’terra indagines’ — буферна зона.
В районі знаходяться унікальні деревяні церкви у селах: Гукливий, Ялове, В. Грабiвниця, Тишів, Задiльське, а також чоловічий, православний монастир у селі Тишів.

 

Унікальні дерев’яні храми Збереглися в районі і пам’ятки стародавньої архітектури, зокрема, дерев’яні храми в селах Гукливий і Бистрий. Унікальний храм з дзвіницею Святодуховський, зведений в XVIII столітті, – головна пам’ятка Гукливого. Тут знаходиться і старовинний рукопис – документ, відомий під назвою «Гукливський літопис». Згідно із записом в цьому літописі, ікони і внутрішній розпис зроблені німецьким майстром в 1784 році. Цей розпис є одним з небагатьох, що збереглися до наших днів в дерев’яних храмах Закарпаття.                                         Краса природи, бринза і форель… На Воловеччині є декілька незвичайних заповідників, в їх числі і флористчний «Пікуй», де охороняється багатоцінних рідкісних рослин. Пам’ятник природи «Високий Камінь» славиться тим, що його схили – найвищий в Карпатах ареал дуба скельного і сосни чорної. Безліч реліктових рослин, що зустрічаються в тутешніх горах, занесені до Червоної книги і охороняються законом. У всій Україні відомий форелевий рибник «Оса» з форелевим інкубатором, який вже довгі роки «зарибнює» водні артерії Воловеччини. Тут безпосередньо в річках, які тут швидкі, кришталево-чисті і по-гірському холодні, живе райдужна форель. У районі розвідано 7 мінеральних джерел, найвідоміше них – в урочищі Занька; довгий час тут працювали купальні. Неймовірно багата Воловеччина дарами природи: тут росте солодка гірська малина і суниця, антрацитна чорниця і ожина, лісовий горіх, гриби… А ще місцеві жителі виробляють за своїми, тільки їм відомим таємним рецептам, специфічний сир – бринзу. Сир цей робиться з овечого молока і, за переказами верховинців, дає чоловічу силу. Звичайно, бринзу сьогодні можна купити і в магазині, але, повірте, вона ніколи не порівняється з тією, зробленою умілими руками воловецких господарів.                                                   Казка, що живе тут… Краса верховини, цілюще гірське повітря, непокорне торжество природи приваблює в район допитливих туристів. Для них у Воловці відкритий лікувально-оздоровчий комплекс «Плай». У селі Жденієво приймає гостей «Форель». Тут на базі комплексу функціонує гірськолижна траса довжиною 800 метрів і відкритий пункт прокату туристичного спорядження. На висоті 700 метрів, біля підніжжя хребта Боржавська Полонина, на галявині ялинового лісу, розташувалася турбаза «Думка». Взимку тут працює підйомник в 400 метрів, цілий рік організовуються піші прогулянки і автобусні екскурсії. Ось вже більше десяти років на Воловеччину – в пансіонат «Смерічка» – на лікування прибувають жителі регіонів, які апотраждали від радіації, після чорнобильської лиха. У Біласовиці відкритий комплекс «Пікуй», де можна і на лижах покатитися (підйомник – 400 метрів), і на екскурсію по горах відправитися, і просто відпочити від міської метушні. Воловецкий район дивовижний і прекрасний, казковий і привабливий: приїхавши сюди одного разу, не хочеться виїжджати. Туристи з великих міст говорять, що закарпатці живуть в раю, і недивно. Піднімаєшся на Великий Верх, на Стій, і розумієш: казка вже тут, вона реальна. Казка – це ось ці таємничі гори, мерехтливо чисті річки… повітря, яким неможливо надихатися.., небо, на яке не можна надивитися.., чорниця, після якої залишаются сліди на руках .., стрункі зелені ялини, що дарують спокій і невимовну трепетну радість… Тому, якщо ви втомилися від постійного гамору і сум’яття великого міста, приїжджайте на Воловеччину і познайомтеся із справжньою казкою, що живе тут!