«Бізнес» у дусі Остапа Бендера має на Черкащині глибоке коріння
Максим СТЕПАНОВ
Розпочалася ця чаклунська історія з зовсім, здавалося б, прозаїчного випадку: восени 1860 року в шинку села Кочержинці Уманського повіту побилися двоє відвідувачів…
38 карбованців… розчинилися у повітрі
Буквально за кілька хвилин до того, як двоє селян кинулися один на одного з кулаками, до корчми «випадково» зайшов місцевий житель Корній Тихонюк (принаймні так він потім розповів слідчому). Серед горілчаного чаду він натрапив на свого товариша Андрія Вовкотруба, який уже нездужав рівно триматися на лаві, проте ще мав сили на всю корчму кричати, що має гроші, й не які-небудь там копійки, а цілих 38 карбованців сріблом. До слова сказати, за таку суму тоді можна було запросто придбати непогану хату хоч у Кочержинцях, а хоч і в самій Умані.
Пожалівши Андрія та назвавши його телепнем, Тихонюк відібрав у односельця гроші, але одразу по-обіцяв, що віддасть, коли той протверезіє.
Та на біду обох саме в цю хвилину в іншій частині корчми почулися агресивні вигуки ще двох поціновувачів оковитої. Від слів хлопці швидко перейшли до діла, взявшись битися між собою навкулачки. Пристрасті швидко наростали. Тихонюк, який ще був тверезий і того дня мав схильність допомагати людям, раптом відчув, що просто зобов’язаний не дати хлопцям повбивати одне одного. Але як бути з тими 38 карбованцями, які вже тяжіли над відповідальним сумлінням Корнія й запросто могли загубитися під час інциденту?
Боковим зором Корній побачив нібито шинкаря Гершка, який саме стояв поруч і спостерігав за тим, як розносять його корчму. Сунувши йому гроші (мовляв, на, потримай), Корній кинувся розбороняти вже закривавлених учасників бійки…
Коли в шинку нарешті припинився галас, перестав літати посуд, а забіяки розійшлися в різні кутки й трохи заспокоїлися, Корній Тихонюк із почуттям виконаного обов’я-зку й сам повернувся на звичне місце. Добрий настрій не зіпсувало навіть запитання Андрія Вовкотруба:
– Корнію, а де мої гроші?
Усміхнений Тихонюк одразу попрямував до шинкаря:
– Ей, Гершку, повертай гроші!
– Які гроші?– вирячивши від здивування очі, запитав той…
Історія замовчує, де саме поділися ті 38 срібняків. Можливо, шинкар Гершко вирішив залишити їх собі на пам’ять і компенсувати таким чином завданий його закладу збиток. А можливо, в гарячці подій Корній сунув гроші комусь іншому, прийнявши того за Гершка. Становий пристав 1 стану Уманського повіту, до якого звернувся убитий горем Корній, розпочав із того приводу офіційне слідство, яке затягнулося й закінчилося невідомо чим.
У гонитві за провидцем
А між тим, постраждалий Тихонюк, який мусив віддавати гроші постраждалому Вовкотрубові, незабаром дізнався про те, що в Гайсині живе хлопчина Кіндрат Балацький, чаклун і провидець, який заробляє на життя тим, що виводить на чисту воду різноманітних крадіїв та обманщиків. Й більше того, чудодійник якраз гостює зовсім неподалік – у сусідній Вербуватій!
Оскільки самому їхати до чаклуна було лячно, Тихонюк вирішив узяти в напарники односельчанина Павла Зрайченка, в якого нещодавно невідомо куди щезло шість волів. Той охоче погодився, адже, як і у випадку Тихонюка, щодо зниклих волів поліція розводила руками.
Прихопивши 5 карбованців сріблом, компаньйони попрямували до Вербуватої. На щастя, чаклун був ще там і прийняв гостей досить привітно. Був це 19-річний хлопець, обдарований неабияким умінням вести бесіду, але обтяжений звичкою до пияцтва, ознаки якої вже помітно попсували його молоде обличчя. 5 карбованців провидець узяв, але їхати до Кочержинців відмовився, пославшись на свою зайнятість, – якраз мусив їхати у важливих чаклунських справах до Херсонської губернії. «Але після повернення обов’язково заїду до вашого села і відкрию, хто взяв ваші гроші та волів», – пообіцяв Кіндрат.
Минали дні й тижні, а чаклун не їхав. Десь напередодні Нового року не витримали нерви спочатку в Павла Зрайченка. Він зібрався й сам поїхав до Гайсина, щоб з’ясувати, куди подівся чаклун Балацький. Знову потяглися дні й тижні, а Зрайченка все не було. Родина почала хвилюватися, як би не пропав Павло слідом за своїми волами. Врешті відрядили в Гайсин Павлового брата Семена разом із Кіндратом Тихонюком.
На щастя, з Павлом нічого страшного не сталося – він просто затримався у Гайсині, намагаючись переконати Балацького поїхати з ним у Кочержинці. Але той усе відмовлявся, посилаючись то на зайнятість, то ще на якісь причини й обіцяючи згодом обов’язково приїхати. Коли Корній Тихонюк разом із братом Павла Семеном Зрайченком дістався до Гайсина, Павло вже махнув на все рукою й поїхав додому. «Друга зміна» прибула дуже вчасно, бо Кіндрат ще не встиг відійти після двотижневого візиту попереднього гостя, і його здатність до опору дуже похитнулася.
Таємниця дивовижних передбачень
Тут треба пояснити, чому Балацький так уперто відмовлявся їхати до Кочержинців. Річ у тім, що зовсім недавно місцева влада, яка вже не раз цікавилася діяльністю ворожбита, притягнула його до відповідальності за чаклунство, заарештувала на три тижні й весь цей час наполегливо переконувала його «не займатися більше цим промислом». Поліція й місцевий суд намагалися з усією поблажливістю поставитися до цього хлопця, який рано залишився без батьків, одружився, але, не маючи належного керівництва з боку старших, легко розтринькував залишене у спадок майно, дедалі більше пив, а грошові запаси поповнював, займаючись шахрайством.
Удаючи з себе чаклуна, Кіндрат уже незабаром зі здивуванням помітив цікаву річ. «Передбачень я ніяких не робив, – розповідав він згодом на допиті, – а самі злодії, почувши про мій приїзд, іноді з остраху повертали вкрадені предмети». Незабаром по довколишніх селах стали поширюватися чутки про особливі здібності, які він нібито має від Бога. Ці чутки докотилися, як ми знаємо, й до Вербуватої, куди його запросив місцевий поміщик Людвік Косовський.
«З огляду на вчинену досить велику кількість крадіжок у моєму домі, – виправдовувався згодом Косовський, – я для однієї тільки цікавості викликав ворожбита до себе в маєток Вербувата. Але, помітивши, що він – молодий чоловік і бажає вчинити зі мною обманним чином, я його одразу вигнав».
Крах гайсинського ворожбита
Залишається розповісти про власне кочержинські пригоди чаклуна Балацького. Після тривалих умовлянь, кількох візитів Тихонюка і Зрайченка та отриманих додатково 8 карбованців і 50 копійок він нарешті погодився їхати з ними до Кочержинців. Тут Кіндрат спробував діяти за відпрацьованою схемою – коли селом пройшла чутка про візит чаклуна, він став усіх переконувати, що незабаром скаже, хто взяв гроші і волів, та почав чекати на явку з повинною. Бував у людних місцях, навіть у місцевій церкві, робив таємниче обличчя.
Місцеві жителі потягнулися до нього зі своїми запитаннями: в того вкрали одне, в другого – інше. Почали приходити навіть жителі сусідніх сіл. Усім їм юнак відповідав, що зараз дуже зайнятий, але потім обов’язково допоможе кожному. Тільки злодії з повинною все не приходили…
Так минуло 15 днів. Відпрацьована Кіндратом схема в Кочержинцях дала осічку. Тихонюк та Зрайченко нарешті втратили терпець і поставили питання руба: або повертай гроші, або кажи, хто злодій. «Чаклун» почав називати різні імена, але якось непереконливо, і всім стало зрозуміло, що він просто викручується.
І от настав той момент, коли Тихонюк та Зрайченко, незважаючи на свою легковірність, нарешті зрозуміли, ким насправді є Кіндрат Балацький. Вони прийшли до нього і стали вимагати повернення завдатку. Але в хлопця на той момент залишився тільки 1 карбованець. І хоч із тим карбованцем він легко розлучився, це йому вже не допомогло.
У середині лютого 1861 року Кіндрата Балацького сільська громада заарештувала й передала в руки поліції, а та ув’язнила його в Уманському тюремному замку. Розслідування було передано судовому слідчому Міхну, який, провівши ретельне дослідження, передав справу на розгляд Уманської міської ратуші.
21 червня 1861 року ратуша винесла свій вирок: рік ув’язнення у гамівному будинку з подальшим відданням під поліційний нагляд. Згодом Київська палата кримінального суду, зважаючи на молодість засудженого, замінила рік ув’язнення на три місяці. Проте обидві інстанції присудили вилучити з майна Балацького 12 карбованців 50 копійок і передати ці кошти обманутим Зрайченку та Тихонюку.
Статтю підготовлено за матеріалами Державного архіву Черкаської області.